Каплиця святого Станіслава — одна з найновіших і водночас «найприхованіших» каплиць Катедри. Вона з’явилася лише після реконструкції Катедри, здійсненої Лаурінасом Ґуцевічюсом, і ніколи не мала окремої фундації чи офіційного титулу. До перебудови Ґуцевічюса на місці сучасної каплиці був північний вхід до Катедри, який під час реконструкції було посунуто в бік Головного вівтаря. Новоутворене замкнене приміщення використовувалося як склад до 1837 року, коли архітектор, представник вільнюського класицизму, професор Кароліс Подчашинськіс (1790–1860), спроєктував і влаштував тут стаціонарний Гріб Христа. Відтоді приміщення почали називати каплицею Гробу Спасителя. Каплицю відкривали лише на Пасхальне тридення, а протягом решти року вона залишалася зачиненою. У цій каплиці двічі на рік — у Велику п’ятницю та Велику суботу — виставляли Велику Гоштаутську монстранцію.

У каплиці титулярного святого Катедри зберігається також найцінніша реліквія Вільнюської катедри — найдавніший релікварій у Литві, «Рука святого Станіслава». Він належить до так званого типу «промовистих» релікваріїв, форма яких свідчить про реліквію, що міститься всередині: тут зберігається фрагмент кістки руки святого Станіслава, єпископа Кракова. Вважається, що перстень із сапфіром, надітий на палець релікварія, колись належав одному з єпископів і був пожертвуваний святому Станіславу як вотивна офіра. У документі 1503 року зазначено, що релікварій урочисто і публічно виставляли в катедрі двічі на рік — у дні святкування святого єпископа, 8 травня та 27 вересня.